Село у XVI-XVIII ст.

Після Андрусівського договору вона отримала таку можливість. Договір з Туреччиною і Польщею 1681 року остаточно закріпив панування Росії на Київських землях. У цей час реорганізувався Київський полк, із правобережних земель Гетьманщини утворюється Київська сотня, яка в ті часи була майже безлюдна. Таке спустошення було дуже вигідним для шляхти та монастирів. Вони заново захоплювали ці землі і заселяли людьми з Правобережжя та Лівобережжя. За описом 1686 року існувало багато вільних сіл, якими колись володіла шляхта. Пізніше всі ці села опинилися в монастирських маєтках.

За Гримультівською угодою 1686 року, кордони Київської сотні з Польщею мали бути такі: «... около Києва есть земли, которые между речкой Ирпень и Стугною… И тому местечку Васильковъ и отъ него вверхъ, отъ берега речки Стугны в поле, и оттуда пролечь прямо к берегу Ирпеня черта ведена быть имъет» (Рукоп. відділ ВБУ пв. докум. № 1525).

Софійську Борщагівку (сучасна назва – Софіївська Борщагівка) було згадано в описі Києво-Софійського монастиря у 1686 році, як пусте селище. У ревізії 1723 року про неї не згадано взагалі. Першу згадку про Софійську Борщагівку маємо у Похілевича, де він повідомляє, що на початку ХVІІІ століття у цьому селі було три хати.

У 1766 році в Софійській Борщагівці мешкало 50 чоловіків та 41 жінка. У господарстві було: 13 волів, 12 біків, 10 коней, 12 корів, 9 телят, 100 овець, 15 свиней, 26 кіз. Селяни переважно займалися городництвом, розведенням овець та кіз. У селі був монастирський двір та шинок куди постачали вино з Білогородки.

Перехід у 1786 році значної частини монастирських земель до казни, а також переселенська політика російського уряду сприяли активному заселенню території Київщини. Населення Софійської Борщагівки зросло до 126 осіб. Скасування кріпацтва сприяло заселенню околиць Києва. За переписом 1850 року у Софійській Борщагівці (стара назва села) мешкало 256 осіб чоловічої статі та 264 – жіночої. В оригіналі документа перепису було зазначено: «Перепись составлена: составитель сельский писар Степан Данилович Янченко, руку приложили: Иван Бугера, Гавриил Янченко, Прокофий Шупиченко, Пантелеймон Бугера, Пантелеймон Шульженко, Никита Распутний, Григорий Ткаченко, Кондрат Шупиченко, Павел Приймаченко, Гавриил Шевченко, Даниил Герасименко, Авраам Шевченко, Тимофей Шевель, Федор Косенко, Яков Шупиченко, Самсон Кононенко, Степан Косолап, Петро Кожемьяка, Демьян Михайленко, а вместо их неграмотных приложил руку штатный служитель греческого монастыря Прокоп Баханенко, сельский писарь Степан Янченко, Петропавловский сельский старшина Москусенко».

Доцільним може бути перелік господарів садиб, які були на той час у селі, бо деякі прізвища зустрічаються і зараз (список поданий мовою оригіналу): Баханенко Иван Антонович, Баханенко Григорий Антонович, Ярошенко Моисей Семенович, Ярошенко Никифор Степанович, Косолап Степан Данилович, Прибышенко Михаил Васильевич, Шевченко Григорий Семенович, Кабанец Афанасий Семенович, Михайленко Федор Алексеевич, Михайленко Демьян Дорофеевич, Михайленко Ефим Кононович, Кононенко Григорий Лаврентьевич, Достатний Демьян Тимофеевич, Бугера Демьян Иванович, Кононенко Самсон Пантелеймонович, Кононенко Федор Пантелеймонович, Яценко Макар Акимович, Яценко Даниил Яковлевич, Шупиченко Прокофий Павлович, Бучеренко Антон Иванович, Наконечный Лукьян Михайлович, Шульженко Пантелеймон Карпович, Скибенко Афанасий Алексеевич, Майстров Мирон Тимофеевич, Богдан Дмитрий Сизонович, Розпутний Никита Антонович, Ткаченко Григорий Никитич, Кривозуб Алексей Иванович, Ткаченко Семен Савич, Шевченко Антон Андреевич, Шевченко Тимофей Иванович, Шупиченко Тихон Савич, Очеретный Федор Ефимович, Примаченко Игнат Денисович, Малышев Иван Дмитриевич, Малышев Никита Игнатович, Шевченко Иван Самойлович, Шевченко Фима Никитич, Шевченко Гавриил Яковлевич, Шевченко Авраам Савич, Герасименко Даниил Матвеевич, Косенко Федор Афанасиевич, Кожемяченко Захар Васильевич, Кожемьяка Илья Емельянович, Дударенко Иосиф Федорович, Чухрай Карп Семенович.

На кінець ХІХ століття село знаходилося за 11 верст від Києва, за 16 верст від пароплавної, за 12 верст від залізничної, за 11 верст від телеграфної та за 4 версти від поштової станції. За даними Київського губернського статистичного комітету, у 1890 році в селі налічувалося 222 двори з населенням 1193 особи: 589 чоловічої статі та 604 жіночої статі. У Софіївській Борщагівці діяли однокласна парафіяльна школа, два вітряки, пожежна частина, громадський запасний хлібний магазин.

Наприкінці 40-х років ХХ століття була проведена реформа за територіальною ознакою. Згідно з нею мешканці сіл об’єднувалися у товариства. На території Київського повіту створили декілька таких сільських товариств, серед них – Петропавлівське. До нього входили:
1. Село Петропавлівська Борщагівка;
2. Село Софіївська Борщагівка;
3. Село Братська Борщагівка;
4. Село Микільська Борщагівка;
5. Село Михайлівська Борщагівка;
6. Село Совки;
7. Поселення Біличі;
8. Поселення Жуляни;
9. Село Романівка;
10. Хутір Любка.
У кожному сільському товаристві два рази на рік збиралися гроші на оплату державних податків та інших зборів. Відповідно до рішення місцевого управління, податки з родини або з кожного товариства вимагали від голів родини.

Працюючи на землі, мешканці Софіївської Борщагівки дотримувалися трипільної системи землеробства. Поля ділилися на три смуги, які орали плугами. Для роботи в полі використовували волів. Одне поле було під паром, друге – під озиминою, а третє – під яровиною. Селяни вирощували на своїх полях горох, просо, гречку, овес, жито та пшеницю.

Свою роботу в полі та подорожування селяни не починали у понеділок. Після збирання пшениці або жита жінки виплітали два вінки, які одягали їх на дівчат та йшли до господаря з вітаннями завершення жнив. Господар їм віддячував. У другій половині ХІХ століття у Софіївській-Борщагівці мешканці здебільшого займалися городництвом. Саджали овочі не тільки на городах коло хат, але й у полі.

У селі вирощувався особливий сорт огірків – «Борщагівський». Аматори брали участь у Всеросійських виставках, які проводилися на місці сучасного Республіканського стадіону у 1897-1913 роках. Борщагівці вбиралися у простий одяг та вирізнялися високою моральністю та чесністю.

У бібліотеці церковнопарафіяльної школи налічувалося біля 300 книг. На 1216 мешканців Софіївської Борщагівки припадало 59 школярів. Випуск учнів церковнопарафіяльної школи села відбувався щороку.