Радгосп “Совки”

За роки Великої Вітчизняної війни господарство дуже розорили. Після звільнення Києва у 1943 році його почали відбудовувати і в 1944 році у Жулянах організували курси трактористів. З травня 1945 року починається будівництво житлового будинку для працівників господарства. На початку 60-х років спорудили перші 6000 м2 теплиць та нову контору. Саме тоді сформували радгосп «Совки», який об’єднав землі Жулян, Нікольської, Петропавлівської та Софіївської Борщагівок. Центральна садиба знаходилася у селі Софіївська Борщагівка.

У 1970-1980 роках господарство стало багатогалузевим, високорозвиненим з основним фондом у 28 млн крб. Середньорічний обсяг виробництва валової продукції перевершував 12 млн крб, а щорічний прибуток складав 4 млн крб. Земельний фонд становив 4190 га. Загальна площа теплиць – понад 20 га.

У радгосп мав понад 1000 га зрошувальних земель та 2790 га сільськогосподарських угідь. Із них під пашнею – 2500 га, сінокіс – 200 га. Було понад 3000 голів худоби, у тому числі 1460 корів. В автопарку знаходилося 85 автомобілів та велика кількість одиниць сільськогосподарської техніки.

Радгосп продавав державі 11 500 т овочів, 8000 т молока, а фруктів та ягід – 1700 т. Удій молока на корову становив 5500 кг. Собівартість молока – 18 крб/ц.

У радгоспі «Совки» налічувалося дев’ять цехів з овочівництва, цех тваринництва, механізації, будівництва та ремонту, садово-ягідний, родючості, енергетики.

У 1980 роках побудували нову школу на 740 місць, дитячий комбінат з басейном, два клуби, три бібліотеки, три будинки тваринників, будинок механізаторів, а також дев’ять багатоповерхових будинків. На той час у радгоспі «Совки» працювало 1350 осіб. Понад 100 працівників мали вищу та середню спеціальну освіту. 96 працівників нагороджені орденами та медалями ВДНГ СРСР та УРСР.

Радгосп був неодноразовим переможцем Всесоюзного соціалістичного змагання та нагороджувався перехідним прапором УК КПРС, Ради міністрів СРСР, ВУСПС та ЦК ВЛКСМ.

За успіхи, досягнуті у збільшенні виробництва та продажу сільськогосподарської продукції та соціально-культурному розвитку, радгосп «Совки» нагородили орденом Трудового Червоного Прапора.

Г.М. Грінченко – заслужений працівник сільського господарства України, кавалер орденів Леніна, Трудового Червого Прапора, Дружби народів, «Знак Пошани», «За заслуги» III ступеня, нагороджений медаллю «За освоєння цілинних земель» та почесною орденською відзнакою держави «Суспільне визнання».

Геннадій Михайлович народився 27 березня 1938 року в сім’ї колгоспників у селі Кіловка (нині Миролюбівка) Попільнянського району, що на Житомирщині. Дитячі роки пов’язані з війною (1941-1945 рр.) та післявоєнною відбудовою:

«Восени 1941 року німці примусово вивезли до Німеччини батька та старшого брата, якому було лише 17 років. Я та два брати залишилися з матір’ю на окупованій території, де пережили дуже важкі роки життя.

У 1945 році повернулися з Німеччини батько та старший брат. Життя було складним. У 1946- 1947 роках пережили голод, що змушувало шукати у лісі жолуді та колоски після збирання зернових, щоб вижити. Сім’ї вдалося врятуватися від голодної смерті. Батько на той час працював трактористом у колгоспі та приносив щодня 500 г чорного хліба, який мати ділила порівну на всіх дітей. З раннього дитинства я пізнав ціну хліборобської долі, тож не дивно, що все трудове життя присвятив сільськогосподарській праці. З 12 років під час літніх канікул працював у колгоспі на різних роботах, а в жнива був помічником батька, який закінчив курси та працював комбайнером».

Г.М. Грінченко після закінчення середньої школи у 1955 році пішов працювати у колгосп. Протягом двох років займався різною роботою, а пізніше став завідуючим сільського клубу.

У 1957 році вступив до Української сільськогосподарської академії (нині Національний аграрний університет). Після першого року навчання, на період канікул, добровільно виїхав у Кустанайську область. Впродовж трьох місяців працював комбайнером, збирав хліб на цілинних землях, за що одержав першу нагороду – медаль «За освоєння цілинних земель».

Після закінчення навчання у 1962 році, працював бригадиром, головним зоотехніком підсобного господарства Управління ЦК компартії України на Чернігівщині.

Г.М. Грінченко після закінчення середньої школи у 1955 році пішов працювати у колгосп. Протягом двох років займався різною роботою, а пізніше став завідуючим сільського клубу.

У 1957 році вступив до Української сільськогосподарської академії (нині Національний аграрний університет). Після першого року навчання, на період канікул, добровільно виїхав у Кустанайську область. Впродовж трьох місяців працював комбайнером, збирав хліб на цілинних землях, за що одержав першу нагороду – медаль «За освоєння цілинних земель».

Після закінчення навчання у 1962 році, працював бригадиром, головним зоотехніком підсобного господарства Управління ЦК компартії України на Чернігівщині.

У 1966 році переїхав разом із сім’єю у Києво-Святошинський район, де отримав посаду головного зоотехніка спочатку радгоспу «Хотівський», а потім «Тарасівський». У 1969-1973 роках працював заступником директора, начальником відділу тваринництва Дарницького тресту овоче-молочних радгоспів у Київській області.

У 1973 році Геннадія Михайловича Грінченка призначили директором радгоспу «Совки», який він очолював протягом 26 років. Господарство спеціалізувалося на виробництві молока, овочів, фруктів та ягід. Відразу ж приступив до виконання обов’язків, адже знав усіх спеціалістів радгоспу та був ознайомлений з виробничими показниками.

На той період радгосп «Совки» був середняком у районі. Надої молока становили 3000 кг від кожної з 800 корів, які були в господарстві. Здача молока державі становила 2500 т, овочів – 4500 т, а фруктів та ягід – 2000 т. Господарство було рентабельним, контора якого знаходилася у Києві.

З перших днів роботи у радгоспі розробили програму розвитку, яка передбачала подвоїти виробництво овочів та кормів та потроїти здачу молока державі впродовж п’яти років. Розпочалася напружена робота.

У 1974 році введено в експлуатацію зимовий тепличний комбінат площею 6 га та побудовано 3 га плівкових теплиць. У 1976-1978 роках побудовано другий зимовий тепличний комбінат площею 6 га та ще 3 га плівкових теплиць. Розширили площі вирощування овочів у відкритому грунті з 250 га до 350 га та висадили 30 га молодих садів.

Будувалися тваринницькі приміщення, кількість корів збільшено до 1500, а всього великої рогатої худоби налічувалося приблизно до 3200 голів.

Для виконання програми розвитку господарства, потрібно мати робочі руки механізаторів теплиць, доярок та надійну команду спеціалістів. Кількість робочих місць була більшою за число місцевих мешканців, тому прийшлося розпочинати будівництво житла та соціальних об’єктів для приїжджих робітників.

У 1974 році введено в експлуатацію новий дитячий садок на 90 дітей. У 1982 році добудовано другий садочок на 250 дітей з басейном для плавання, музичною залою, харчоблоком та пральнею. Нову їдальню на 200 місць було введено у 1978 році, а старе приміщення закладу переобладнано під медичну амбулаторію.

Впродовж 1976-1989 років побудовано дев’ять багатоповерхових будинків у селі Софіївська Борщагівка та один дев’ятиповерховий у Києві по вулиці Зодчих 32б. Більше як 500 квартир з усіма комунальними потребами одержали робітники радгоспу, спеціалісти та вчителі місцевої школи.

Виділено більше 200 земельних ділянок під забудову працівникам господарства. У 1984 році радгосп побудував нову середню школу на 800 учнівських місць, з центральним опаленням, водопостачанням та каналізацією. Зведено будинок побуту, який пізніше радгосп віддав під приміщення сільської ради. Збудований баннопральний комплекс віддали під розміщення нової медичної поліклініки.

У 1978 році контора радгоспу з Києва переїхала у новозбудоване приміщення села Софіївська Борщагівка.

Ще у 1974 році радгосп перейшов на цехову систему управління, очолювану головними спеціалістами, що стало запорукою конкретної роботи та результативної праці.

У цеху вирощування овочів у відкритому ґрунті створили три спеціалізованих бригади. Одна займалася вирощуванням інших овочів (так званих зелених овочів) на площі 150 га з 29 найменуваннями овочевих культур, яку очолював бригадир Василь Пилипишин та за високі показники у роботі був удостоєний звання лауреата Державної премії України в галузі овочівництва, кавалер ордена Трудового Червоного Прапора.

Друга бригада на площі 150 га вирощувала помідори через розсаду на площі 70 га, а також 80 га середньої та пізньої капусти. Бригадиром була Наталія Ткач, кавалер ордена Трудового Червоного Прапора. Врожайність помідор складала 300 ц/га, а капусти пізньої 450 ц/га.

Третя бригада цеху овочів відкритого ґрунту займалася вирощуванням огірків на площі 50 га. Очолював бригаду Іван Затворний, кавалер ордена Леніна.

Особлива увага приділялася цеху кормовиробництва, який очолював агроном Леонід Адасевич, адже забезпечувати кормами трьохтисячне поголів’я великої рогатої худоби дуже відповідальна справа. Заготовляли сіно у тюкованому та рулонному вигляді, кількість якого перевищувала 2000 т, а це більше як по одній тонні на корову, та зберігали його у спеціально побудованих сіноносховищах з активним вентилюванням.

У радгоспі працювали досвідчені кадри механізаторів: Василь Краснопольський, Володимир Кабін, Микола Капшук, Костя Богатирьов, Іван Чалий, Микола Цатон, Іван Сколаб, Володимир Товкач, Яків Слободянюк, Володимир Сорока, Олександр Плевський.

Цех овочів закритого ґрунту площею 18 га очолював агроном Анатолій Усенко. У його складі працювало вісім бригад, управляли ними Анатолій Васильченко, Володимир Дейнеко, Анатолій Ліщишин, Павло Духлій, Аркадій Скрипник, Ольга Розовин, Ольга Струн, Поліна Чуспіль. Щорічна здача ранніх овочів становила більше 4000 т, а це рентабельність господарства.

Гордістю радгоспу був цех тваринництва очолюваний Марією Оверченко. Молочним комплексом у Софіївській Борщагівці на 1000 голів корів управляли Павло Ільницький та Оксана Василівна. Зоотехніком-селекціонером працював Михайло Остапенко. Для створення високопродуктивного стада молочної худоби закупили 150 теличок чорнорябої породи з-за кордону.

Молочний комплекс був відомий не тільки в радгоспі та області. Робітники з різних куточків України приїздили до школи передового досвіду, яка працювала в будинку тваринно-молочного комплексу, в якій навчали доярок, спеціалістів та керівників.

Молочна бригада села Петропавлівська Борщагівка, яку очолювала Валентина Маслюченко, налічувала 500 голів фуражних корів.

У Жулянах створили спеціалізовану ферму по вирощуванню ремонтних телиць на 800 голів. Спочатку бригадиром була Софія Храпак – кавалер багатьох орденів, а пізніше, впродовж 17 років ферму очолював зоотехнік – бригадир Віктор Грінченко.

За рахунок збалансованої годівлі та належного утримання ремонтних телиць щорічно одержували більше 500 гр середньодобового привісу, а це давало змогу забезпечити середню вагу телиць при паруванні у віці 18 місяців до 400-450 кг.

Нетелі, які поступали з Жулян на молочні ферми живою вагою 500 кг, уже після розтелу давали по 20-25 кг молока за добу, а за лактацію удой перевищував 5000 кг.

На кожній бригаді цеху тваринництва збудували добротні будинки тваринників, обладнані кімнати для відпочинку, працювали сауни.

Особлива увага приділялася умовам морального та матеріального заохочення всіх працюючих. Режим роботи цеху – двозмінний. Кращі доярки радгоспу були відомі далеко за межами району. Серед них: Катерина Приходько, Ніна Литовченко, Людмила Поліщук, Валентина Перепілка, Ніна Колесник, Галина Рябоконь, Катерина Лозовенко.

Завдяки всім практичним заходам, які проводилися впродовж багатьох років, господарство стало лідером не тільки в районі та області. Радгосп «Совки» приймав участь у Республіканському та Всесоюзному змаганнях та неодноразово ставав переможцем. Його ім’я красувалося на дошках пошани, виставках ВДНГ у Києві та Москві.

Коли працівники радгоспу відвідували своїх колег по змаганню в Любарецькому районі Московської області і разом з тим завітали на виставку в Москві, то сльози радості були в учасників делегацій, коли побачили на дошці пошани радгосп «Совки» Києво-Святошинського району Київської області. За високі досягнення у праці та соціально-культурного розвитку радгосп нагородили орденом Трудового Червоного Прапора.

Це велика заслуга колективу господарства під керівництвом директора Геннадія Грінченка та його команди спеціалістів: Віктора Петриченко, Михайла Гончаренка, Миколи Хабарова, Олександра Криницького, Леоніда Непекло, Людмили Щипановської, Петра Гуленка, Іларіона Бабенко, Олександра Громового, Олеся Кудрика, Петра Лозового, Петра Стогнія.