Радянська доба

Радянська Росія в односторонньому порядку розірвала угоди 1918 року, бо не могла змиритися із незалежністю Української Народної Республіки. Вчинивши державний переворот у Петрограді (7 листопада 1917 р.) російські більшовики усіма силами намагалися втримати Україну у складі Росії. Радянська Росія розірвала і БрестЛитовський мирний договір. Після чого 28 листопада 1918 року у Курську створили Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Юрієм П’ятьковим. Невдовзі Російська СФРР розпочала війну проти УНР.

З січня 1919 року більшовики захопили Харків і 6 січня проголосили створення Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР). Тимчасовий робітничоселянський уряд реорганізували в Раду Народних Комісарів (Раднарком) – уряд УСРР. Головою уряду став Христиан Раковський.

На третьому Всеукраїнському з’їзді (6-10 травня) який відбувся у Харкові ухвалили Конституцію УРСР згідно з якого УРСР проголошувалася незалежною республікою.

Проти більшовицького режиму вибухали численні повстання. Найбільше – під проводом Матвія Григор’єва на Правобережжі.

Із південного сходу проти радянських військ виступили денікінські війська, а з південного заходу сили армій УНР та УТА. В результаті бойових дій більшовики були відкинуті на північ України. Уряд УРСР емігрував до Росії.

У січні 1920 року більшовицькі війська повернули під свій контроль більшість територій України. 26 лютого 1920 року у Харкові створили Раднарком УРСР та Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). Наприкінці квітня 1920 року розпочалася радянсько-польська війна. Українсько-польські війська відкинули Червону армію за Київ та Вінницю. Згодом більшовицькі війська розгорнули наступ у західному напрямку після чого до УРСР включили всі українські землі, що раніше входили до складу Російської імперії разом з частиною Галиччини.

Зрадивши УНР, Польща підписала з Радянською Росією Ризький мирний договір (18 березня 1921 р.). Згідно з яким кордон між УСРР та Польщею встановлювався по лінії фронту (Збруч – Острог – Корець – Рокитне).

На території, підконтрольній радянській владі розпочалися масові репресії – «червоний терор». Впродовж 1921-1923 років у південних областях УСРР панував масовий голод.

31 грудня 1922 року Українська СРР разом із Російською СФРР, Білоруської СРР та Закавказької СФРР об’єдналися у Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР або Радянський Союз). Внаслідок цього договору УСРР втратила незалежність та перетворилася на федеративну частину нової імперії.

Селянство, яке цікавилося швидкими змінами влади в Україні під час громадянської війни і було незадоволене перебігом подій винятково з господарчих міркувань, зараз в більшій своїй частині ставиться до всього байдуже. Тільки значно менша частина селянства, переважно молодь, цікавилася закордонними подіями, становищем Радянського Союзу, беручи тою чи іншою мірою участь у політично-громадському житті села. Майже всіх, хто так чи інакше одержує відомості про події у Німеччині, цікавить питання ймовірності війни, а, головним чином, яку участь візьме у цій війні Радянський Союз. Немало думають-гадають і висловлюються про війну селянські родини червоноармійців, що цілком зрозуміло.

Більше, ніж можливість війни, селян цікавлять економічно-господарські питання, які кожен розуміє погляду, виходячи зі становища свого господарства та властивостей хатнього побуту. Перед кожним селянином стоїть питання: чому хліб такий дешевий, а крам навпаки? Сільськогосподарський податок знімає скарбниця ОФО грішми – 225-270 карбованців за пуд, а при торгівлі на базарах пуд жита коштував 120-150 карбованців.

На сільських сходах селян, особливо під час виборів у ради, представникам від райвиконкому доводилося витримувати величезну кількість запитів від учасників сходів у цьому напрямку. І що ж? Відповіді уповноважених на такі питання мало або зовсім не задовольняли вимог селян, бо як відомо, селянин – людина практична, а тому не було будь-яких теоретичних міркувань, які б він визнавав чи з ними погодився, не дивлячись на будь-які запевнення. Більша частина селянства всю провину кладе на жидів, у чиїх руках, на їхню думку, скупчена вся торгівля крамом, а тому ціна на нього залежить від доброго бажання жидів.

Отже, питання про зведення кінців «ножиць» докупи залишається для селян й донині не вирішеним.

По вищезазначеним причинам також безпорадним стоїть питання про забезпечення селян паливом та будівельно-лісовим матеріалом. 1 куб сажень дров коштує на пні 14 карбованців золотом або 72 пуди жита – весь врожай господарства середняка не кажучи вже про незаможних та бідняків, які дійсно перебувають у надзвичайно кепському становищі. Ніхто не брав до уваги безробіття, яке зараз панує. Розуміється, що не у всіх селян було таке безпорадне становище. Досить є таких господарств, як середняцьких так і куркульських, у яких економічне становище, порівнюючи з минулим часом навіть покращилось. Також є такі селяни, які за забезпеченістю їх землею лічаться бідняками, але їхнє економічне становище можна вважати цілком задовільним. Таке явище залежить частково від сім’ї та кількості її працевлаштованих членів, по вмінню вести хазяйство. Здебільшого знані сім’ї утримуються за рахунок заробітків старших своїх членів, які ходять на «стан» до куркулів молотити, майструвати, або працюють на залізниці. Останніх набирається до 20 %.

Із вищезазначеного без труднощів можна зробити висновок про настрій селянства. Проте, варто зазначити, що визначна частина селянства, а особливо молодь виявляє всі ознаки прагнення до поширення загальнокультурного знання та політичної свідомості (хати, читальні та ін.).

Про настрій робітників розмовляти не варто тому, що обробляюча промисловість у районі не розвинена та великі об’єднання робітників у спілки відсутні. Робітники та службовці Південно-Західної залізниці здебільшого працюють у Києві, де вони об’єднані у профспілки та мають задовільну заробітну плату.

Кримінальний бандитизм був досить розвиненим, а особливо у вересні 1923 року. Селяни району дуже обурені грабуваннями, які траплялися на шосе Київ – Житомир, біля Святошино, а також навколо Любимівки і Северинівки, на «осоковій горі» біля села Білогородки в Забірському бору біля містка, а також по шляху Віта – Глеваха – Каплиця.

Проїжджих та прохожих грабують у будь-який час. Бандити з возами забирають зерно, облігації, гроші, різні вироби та продукти споживання – все, що везуть селяни на базар, на зсипні пункти та до скарбниці ОФО. Деяких селян, які при грабуванні сперечаються, бандити вбивають. Спостерігається масова крадіжка коней.

Промисловість району незначна та обслуговує виключно потреби місцевого сільського господарства: млини, просорушки, соломорізки та ін. Будаївський район по своїм економічним властивостям розподіляється на 3 частини:

1. Північно-західна частина займалася переважно хліборобством та молочним господарством;
2. Північно-східна – городництвом, чому сприяє ближнє місто Київ;
3. Решта простору, приблизно в рівних долях, займалася мішаниною і городництвом, скотарством і хліборобством.

Прибуток сільського господарства, в основному, приносить скотарство, бо статки від хліборобства здебільшого втрачаються на харчування власної сім’ї та годування худоби.

Млини, із них:
–з нафтовими двигунами – 2;
–парові – 3;
–водяні – 11;
–вітряки – 41.
Просорушки – круподерки – 10
Січкарні (соломорізка) – 16
Маслобійні – 4
Молотилки – 1
Постоялі двори – 5

По окремим виробництвам кустарі розподіляються таким чином:
1. Кошикове виробництво (корзини) – 1
2. Чоботарів – 64
3. Кравців – 19
4. Слюсарні – 2
5. Гарбарні (виробництво шкіри) – 3
6. Закройка матеріалів для чобіт – 1
7. Стельмашня (виробництво возів, саней, коліс, тощо)– 1
8. Столярна – 4
9. Плотництво – 3
10. Кузні – 33
11. Гончарне виробництво – 1
12. Виробництво скла – 1

Зазначені кустарі обслуговують виключно сільське населення, де вони працюють і свої вироби на місцеві базари постачають дуже рідко. Останнім часом всі кустарні виробництва майже зачинені за не вибірку патентів.

Причини низького врожаю у незаможних пояснюється відсутністю власного реманенту або його зіпсованістю. В результаті, не можливо провести будь-яку польову працю.

А) Коні середні селянські – 100-160 пудів жита;
Б) Воли робочі – 675-800 пудів жита.

У районі було 30 шкіл. Із них:
8-річних – 1;
4-річних – 5;
3-річних – 24.
Педагогічний персонал – 63 особи.
Одна лікарня у селі Будаївка.
Дві амбулаторії у селах Шпитьки та Княжичах.

Причиною різкого падіння продуктивності праці, скорочення посівних площ, загострення дефіциту продуктів харчування була більшовицька політика «воєнного комунізму». Райони Південної України, Поволжя та Кавказу охопила посуха, що призвела до голодомору у 1921-1923 роках.

У грудні 1921 року голодувало 12% населення України. У січні 1922 року – 20%, а в травні – 48 % (10 млн людей). Найбільше страждали діти (2 млн дітей).

Замовчування продовольчої кризи в Україні дало можливість використовувати хлібні ресурси для Російської Федерації. Уряд України дістав дозвіл оголосити частину губерній, потерпілих від посухи, голодуючими, але без надання їжі населенню і пільг, якими користувалися голодуючі Росії, тобто повного звільнення від податку і продовольчого забезпечення за рахунок загального федеративного фонду. Республіканські фонди влади могли допомагати українським голодуючим лише за рахунок внутрішніх коштів. Документи, які знайшли під час збирання матеріалу для цієї книги свідчать про обставини, які стали причиною голоду.

Голодуючим в Україні хотіла допомогти Українська православна церква, але більшовики відкинули цю допомогу тому, щобоялися зростання її авторитету. З часом у церквах конфіскували майно, і багато священиків закатували та вбили. Саме В. Ленін у листі до членів політбюро ЦК РКП(б) писав: «Тепер і тільки тепер, коли в голодних місцевостях їдять людей і на дорогах валяються сотні, якщо не тисячі трупів ми можемо провести вилучення церковних цінностей з найскаженішою і нещадною енергією… чим більшу пильність представників реакційної буржуазії і реакційного духовенства вдасться нам розстріляти, тим краще…».

Посиливши руйнівну дію посухи численними конфіскаціями продовольства, Москва вперше застосувала голод, як ефективний засіб придушення антибільшовицького руху в українському селі. Голод 1921-1923 років коштував Україні за приблизними підрахунками від 1,5 до 3 млн жертв у тому числі 70% новонароджених дітей.

Комиссию организовали в конце июля 1921 года. Вся работа проводилась исключительно среди крестьян уезда и сотрудников Учреждений. Работа в сборе добровольных пожертвований.

С 15 февраля было введено обязательные обложения. Полученная цифра причитающегося хлеба с уезда распределена по волостям согласно инструкции – один паек на 30 трудоспособных.

За время с 10/VI по 15/VII 1922 года было собрано в счет голодных наймов 5335 пудов 16 фунтов зерна. С добровольными пожертвованиями Киевский уезд дал 8324 пуда разных продуктов в то время, как причиталось 32 410 пудов.

Что касается изъятия церковных, то эта работа прошла успешно и без всяких эксцессов. Было изъято и сдано всего 25 пудов серебра и других ценностей. Население относилось к изъятию пассивно.

Общегражданский налог выполнен на 50%. Собрано 5 197 996 рублей знаками образца 1922 года.

В отношении организации домов для голодающих детей уездная комиссия никакого участия не принимала. Дети принимались Наробразом и Уздравом в свои дома и содержали их за свой счет. Беженцы, находящиеся в Киевском уезде находятся в Германской и Трипольской волостях. Задание центра выполнено на 13%.

Ф.Р. № 2 № 1

Сбор пайков на 10 июня протекал очень слабо. И был заменен фунтовым сбором с каждого пуда продналога, а не трудовой елемент был приравнен к городским жителям и обложен 5 фунтовым сбором.

Постановлением Всеукраинского съезда Советов вменено ввести обязательую помощь голодающим с сельского населения. 15 человек сытых должны прокормить 1 голодующего т.е. дать голодным паек 23,5 фунта муки. Наряду с натуральным поступлением и сбором проводился процент отчисления зароботной платы служащих и робочих.

I сумма советскими деньгами образца 1922 года.
Никольско-Борщаговская волость (1921 г.):
- 106 – 50 руб. (август);
- 32 – 00 руб. (сентябрь);
- 19 –50 руб. (октябрь).
Никольско-Борщаговская волость (1922 г.):
- 655 – 50 руб. (февраль).
Сумма начисленого налога Никольско-Борщаговской волости (1922 г.) 378 900 руб.
Выполнено 278 967 руб. (75 %)
Изьято серебра – 1 пуд 5 фунтов.
Золото – отсутствувало.
Медных денег – 1 пуд 30 фунтов.
Количество поступивших голодных пайков – 48,32 пуда ржи.

Ф.Р. – 102 оп. 1 Уполномоченный для проведения 2-х фунтового сбора в пользу голодающих – Ефим Филиппович Распутний.

Макар Клименко, Микола Шульженко, Матвій Кирилович Буханенко, Левко Розпутній, Іван Шульженко, Митрофан Ярошенко, Нестор Кабанець, Марія Буханенко, Мусій Буханенко, Пилип Бугера, Яків Аврамович Михайленко, Грицько Кононенко, Павло Кононенко, Єфросинія Бугера, Корній Бугера, Гришко Кононенко.

Хівря Яценко, Дмитро Михайленко, Пилип Герасименко, Кузьма Задобрюк, Векла Михайленко.

Филимон Кононенко, Марія Яценко.

(Біля школи) Тиміш Бондаренко, Данило Яценко, Захар Шупик, Оксана Шупик, Андрій Кривченко, Петро Бугера, Харя, Оверко Шевель, Іван Кривченко, Йосип Шевель, Левко Пухленко, Артем Шевченко, Пилип Ткаченко, Михайло Герасименко, Йовхим Мусієнко, Галька Шупик, Данило Шевченко, Грицько Маринченко, Карпо Кожем’яченко, Наталка Мамайчук, Федось Шупик, Яків Бушиленко, Минодора Шевель, Корній Бугера, Яким Малишенко, Іван Шульженко, Федір Шульженко, Никон Бугера, Макар Ткаченко.

Яків Бугера, Тарас Шевель, Андрій Остапенко, Саватій Кабанець, Іван Розпутній, Василь Розпутній, Василь Ткаченко, Яків Михайленко, Леонід Шупик, Пилип Розпутній, Наталія Кононенко, Яків Шупик, Герасим Шупик, Василь Розпутній, Гнат Михайленко, Гаврило Кононенко, Пилип Сафончик, Степан Шупик, Василь Шупик.

Кузьма Григорович Шевченко, Грицько Степанович Буханенко, Федот Максимович Ярошенко.

Сергій Романович Косолап.

Павло Васильович Буханенко.

Захар Савелійович Шупик, Петро Остапович Ткаченко, Свірідон Архипович Шевель, Семен Остапович Герасименко, Микола Федосійович Маринченко, Йосип Федосійович Маринченко.

Володимир Петрович Шевель, Олександр Григорович Ткаченко, Наум Кожем’яченко, Мусій Микитович Шупик, Грицько Микитович Кононенко.

На загальних зборах виборців села Софіївська Борщагівка 28.Х.1931 року. Протокол № 6, де було присутньо 224 чоловіка, голова сільради М.Я. Сизоненко зазначив, що колгосп на сьогодні (1931 р. – голова колгоспу Лакштанов) до уборочної кампанії не підготувався як слід. Має 75 підготовлених возів для перевезення снопів, а ящиків для городини немає.

Рада колгоспу не подбала у справі придбання машин. Немає ніякого обліку і догляду за інвентарем, що є зривом у підготовці до уборочної кампанії.

Немає ніякого догляду за упряжжю. Існує зрив за загальним харчуванням.

1. Микола Я. Сизоненко, 1930 р.
2. Микола Маринченко, 1893 р.
3. Марко Г. Розпутній, 1900 р.
4. Сава А. Шевель.

У листопаді 1929 року Постановою Пленуму ЦК ВКП(б) «Про здійснення у найкоротший час колективізації в Україні» розпочали суцільну колективізацію. У нашій країні цей процес тривав до осені 1930 року і супроводжувався непокорою та спротивом селян.

Щоб зламати антиколективізаційну тенденцію Пленум ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 року ухвалює постанову «Про міри в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації».

Перша хвиля розкуркулення тривала в Україні з другої половини січня до початку березня 1930 року, яка охопила 309 районів. Станом на 10 березня розкуркулили 61 887 господарств (25%), а всього в Україні – 200 тис. селянських господарств, але бажаних результатів не було. Хлібозаготівельні плани не виконувалися. Протягом січня-листопада 1930 року селянський сектор України здав державі 400 млн пудів хліба.

Новий наступ на село розпочався у вересні 1930 року. У районах, де розкуркулення вже відбулося, знову почалися репресії. Сім’ї, які потрапили під цю хвилю та залишилися на місці, стали справжньою проблемою для влади, їх мали розміщувати у спеціально відведених висілках, але ж це потребувало значних коштів, тому вирішили просто висилати їх за межі України. Протягом 1930 року депортували 75 тис. сімей, а до червня 1931 року — ще 23,5 тис.

З 30 жовтня 1932 року голова хлібозаготівельної комісії В. Молотов на політбюро ЦК ВКП(б) поінформував українських керівників про зменшення зобов’язань із хлібозаготівлі на 70 млн пудів. Для України визначили план в обсязі 282 млн пудів, у тому числі для селян – 261 млн пудів. Із селян потрібно було взяти зерна стільки, скільки заготовили з липня по жовтень.

Надзвичайна комісія з метою виконання хлібозаготівель перевела Україну на блокадне положення. Райони, що не виконували план, заносилися на «чорну» дошку, їх оточували військовим кордоном та не поставляли жодних товарів. Селянські господарства експропріювали за невиконання планів з хлібозаготівлі, несплату завищених податків та забій власної худоби. З обложених територій заборонили виїжджати, навіть у сусідні райони. У селян цих районів працівники ДПУ відбирали не тільки залишки зерна, а й інше продовольство: сухарі, картоплю, буряк, капусту, соління, сало тощо. Здійснювалися такі конфіскації навіть у потягах, на дорогах та інших місцях. Селяни були не в змозі прийняти новий порядок, розпродували майно і виїздили на новобудови до міст.

Застосовуючи таку жорстокість, молотівська комісія, з листопаду 1932 по лютий 1933 року, додатково вилучила в Україні 104,6 млн пудів зерна. Загальна кількість хліба, вилученого державою з врожаю 1933 року становила 260 млн пудів.

План із хлібозаготівель у селянському секторі (колгоспи та одноосібники) скорочувався з тим, щоб приблизно п’яту частину товарної продукції спрямувати на торгівлю, але продавати хліб дозволялося лише після виконання хлібозаготівельного плану, не раніше січня 1933 року.

Щороку колгоспникам нараховували трудодні за роботу у громадському господарстві та спочатку вони були змушені виконувати поставку хліба державі. Хлібозаготівельний план був безрозмірним, і восени для розподілу в трудоднях нічого не залишилося. Голодні селяни вдавалися до саботажу хлібозаготівель. Вони намагалися приховувати справжні розміри врожаю, залишали зерно в соломі та полові під час обмолоту для того, щоб згодом потай забрати його. 7 серпня 1932 року ВЦВК і РНК СРСР ухвалили постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення соціалістичної власності».

Згідно з нею розкрадання майна колгоспів і кооперативів каралося розстрілом або позбавленням волі не менше ніж на 10 років. За півкишені зерна, принесеної з поля голодній родині, селянин отримував повний термін у концтаборі. У народі цей акт охрестили «законом про п’ять колосків». На початку 1933 року практично по всій Україні хлібних запасів не залишилося. Зимові хлібозаготівлі відривали останній шматочок хліба від голодуючих.

Проводилися подвірні обшуки з конфіскацією. Забирали не тільки хліб, а й будь-які запаси їжі. Під виглядом хлібозаготівельної кампанії на території України розгорнули небачений терор голодом, щоб «навчити тих, хто виживе» (вислів С. Косіора).

До загибелі мільйонів українських селян призвело рішення Йосипа Сталіна вилучити всі їстівні припаси, заборонити будь-яку допомогу селянам з боку міжнародної або радянської громадськості, оповити голодуючих завісою мовчання. Щоб перешкодити самочинним втечам голодуючих за межі республіки, на її кордони були розміщені загороджувальні загони внутрішніх військ.

Смертність від голоду почалася вже у перший місяць діяльності молотівської комісії. З березня 1933 року вона стала масовою. Майже всюди органи ДПУ реєстрували випадки людоїдства і трупоїдства. Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, селяни везли їх у міста і залишали в установах, лікарнях або просто на вулицях. Проте Йосип Сталін, у ці трагічні часи небаченого в історії голодомору, спромігся публічно визнати тільки «харчові труднощі в кількох колгоспах». У промові на організованому партапаратом Всесоюзному з’їзді колгоспників-ударників 19 лютого 1933 року він цинічно заявив: « У будь-якому разі порівняно з тими труднощами, що їх пережили робітники 10-15 років тому, ваші нинішні труднощі, товариші колгоспники, здаються дитячою іграшкою».

Стверджуємо цей список у дійсності, що немає харчових продукцій в їхніх господарствах, що затверджуємо нашими підписами.

Цим Софіївсько-Борщагівська сільська рада відповідає на ваш лист від 30.VІ.1930 у справі чистки радапарату в тім, що всі громадські робітники, які перебувають на терені Софіївсько-Борщагівської сільради, до одного пройшли чистку радапарату.
Секретар сільради

Число членів КНС – 51 особа (50 чоловік 1 жінка), письменних – 42, неписьменних – 9, членів КПбУ – 1, членів ЛКСМУ – 1, позапартійних – 49.
Селян-хліборобів – 45, робітників – 1, службовців – 5, українці – всі.
КНС-селяни мають десятин землі разом 135,28 дес.
Кошти сільКНС
Грошей власних сільКНС – 20 крб.75 коп.

Із позитивних моментів в роботі СКНС треба відмітити:
а) проведення чистки колгоспу від шкідницького та куркульського елементу;
б) турбування про поліпшення стану робочої худоби;
в) активна допомога колгоспу у заходах до практичного запровадження підрядної системи та з ліквідування знеосібки;
г) організація ударної бригади із членів КНС по заповненню насіннєвого та страхового фондів;
д) допомога колгоспу в організації громадського харчування, в організації соціально-побутових закладів дитячих ясел, дитсадків;
е) активна участь СКНС та н/м групи в підготовці до посівної кампанії та весняної сівби;
ж) активна участь СКНС у справі мобілізації коштів через бригади.

1. Широко провести масово-політичну роботу серед решти бідноти по залученню до організації КНС, а також одноосібників бідняків та середняків до колгоспу.
2. Добитися остаточного закріплення колгоспників за відповідними виробничими бригадами та земельними ділянками, тяглом, реманентом.
3. Домогтися обов’язкового виконання норм праці у всіх виробничих процесах колгоспу, вимагаючи від членів КНС прикладу і зразкової роботи.
4. Не послаблювати догляду за колгоспними кіньми, оформити та практично здійснити шефство над цими кіньми.
5. Констатуючи загрозливий стан у справі перебігу весняної сівби по одноосібному сектору – запропонувати Софіївсько-Борщагівському СКНС проводити роботу не лише у колгоспі, а також серед одноосібників, визначивши на місці відповідні практичні заходи, щоб повністю забезпечити своєчасне виконання планів сівби і по одноосібному сектору.
6. Повсякденно піклуватися про поліпшення стану громадського харчування з тим, щоб забезпечити успішне виконання планів сівби, а також слідкувати за роботою дит’ясел та дитсадків.
7. У зв’язку з тим, що революційне свято 1 травня цього року збігається з релігійним Великоднем, всім СКНС провести масово-роз’яснювальну роботу серед колгоспних та бідняцько-середняцьких мас з тим, щоб 1 травня всім провести у полі за роботою.
8. СКНС закінчити до 1 травня реалізацію квитків УЧХ та Автодору. Зібрати кошти на ескадрилью «Незаможник». Зібрати гроші без затримки та здати МКНС.
9. Всім СКНС добитися від рад колгоспів засіву 1 га землі на користь підшефного полку.
10. Запропонувати всім СКНС до 1 травня повністю виконати контрольне завдання по збору коштів на підшефну військову частину та на шефроботу до центрального фонду ВЦКНС.

Голова президії МКНС Ткаченко
Секретар Вишняк

Осінню сівбу закінчити до 15.ХІ.32 р.

Стан підготовки та розгортання осінньої посівної кампанії під загрозою зриву. Організації сільКНС не розгорнули боротьби за врожай. Трієра працюють без повного навантаження. Оперативного обміну використання агромаксима та запровадження закону про агрозаходи немає. Організації сільКНС не допомагають сільрадам виявляти зломщиків, потурають зривникам планів сівби. У деяких колгоспах немає справжніх бригад. Стан силосування по селах приміської смуги виконується абсолютно незадовільно.

Присутні: членів КНС-колгоспників 60 осіб.
Президіум: тов. С.А. Шевель, Сизоненко, А. Кабанець.
Слухали: інформацію голови сільради тов. Сизоненка про стан та роботу КНС та співдоповідь голови КНС тов. Ілька Шевченка.

…В колгоспі за останній час спостерігаються яскраві показники занепаду трудової дисципліни: невихід на роботу, розбазарювання колгоспних ресурсів, занепад тяглової сили тощо. Останній часом біднота почала плестись у хвості, не звертаючи увагу на укріплення колгоспу. Загальні збори КНС відмічають роботу президії КНС відсталою та констатують зробити слідуюче:
1. Негайно оживити роботу КНС шляхом культурної роботи.
2. Переобрати склад президії КНС з товаришів:
1) Андрія Кабанця;
2) Пилипа Сафончика;
3) Максима Семеновича Шупика.
Кандидати: Іван Миколайович Кононенко
Ганна Розпутня.
Ревізійна комісія: Федір Яценко, Трохим Бугера, Денис Бугера.

Присутніх 9 осіб
Порядок денний: 1) розподілення обов’язків та прийняття справ.
Слухали: тов. Новицького про розподілення обов’язків.
Постановили: розподілити обов’язки.
Ухвалили: головою СКНС обрати Івана Івановича Розпутнього, заступником – Гаврила Ільковича Кононенка, секретарем – Федора Євменовича Яценка, головою ревізійної комісії – Сака Семеновича Шупика, заступником – Івана Степановича Ткаченка, секретарем – Омелька Матвійовича Буханенка.

1 грудня 1932 року на засіданні загальних зборів розглядалося питання про виключення з колгоспу жителів села, які відмовилися працювати на Радянську владу за трудодні:
Михайленко Максим Михайлович
Шупик Микита Семенович
Кривченко Іван Захарович
Михайленко Михайло Микитович
Ткаченко Данило Корнійович
Яценко Кость Максимович
Баланенко Лука Петрович
Шевель Йосип Родіонович
Розпутній Семен Лукич
Шевель Оверко
Михайленко Іван Дем’янович
Кононенко Іван Микитович
Ткаченко Прохор Аврамович
Шупик Опанас Савелійович
Кравченко Василь Фокович
Михайленко Іван Михайлович
Бугера Павло Харлампович
Ярошенко Гаврило Левкович
Майстренко Грицько Михайлович
Косолап Сергій Романович
Ткаченко Василь Михайлович
Шульженко Федір Дмитрович
Шупик Левко Савелійович
Михайленко Симон Оверкович
Домашній Аврам Максимович
Шевель Сава Архипович
Розпутній Іван Пилипович
Шупик Андрій Артемович
Сафончик Пилип Максимович
Шупик Василь Іванович
Шупик Артем Маркович
Шевель Онисько Павлович

Ухвалили: вищеперелічених товаришів виключити з колгоспу за вороже ставлення та спротив.

У Софіївській Борщагівці завжди були люди, які відзначалися добротою, співчуттям, турботливістю, працьовитістю та щедрістю. Серед таких людей була Марія Марківна Костенко (Шупик) (1897-1992).

У селі пам’ятають, що вона працювала у яслах при колгоспі ім. 1 травня. У 19 років вийшла заміж за Карпа Йовковича Костенко, який служив у кірасирському полку при дворі Романових.

У 1930 роках, коли в Україні був голод та репресії, Марія Марківна разом зі своїм чоловіком та дітьми перебувала на Дніпропетровщині.

Більшовики, дізнавшись про минуле Карпа Йовковича, знищили сім’ю, розорили господарство, вбили дітей: Івана, Миколу, Павла, Катерину та Галину разом із господарем двору. Ледве живу Марію Марківну забрав до Софіївської Борщагівки Данило Маркович Шупик, де вона знову опинилася серед рідні та односельців та перебувала там аж до смерті.

Марія Марківна доглядала після війни десятеро дітей-сиріт, батьки яких не повернулися з фронту. Через два роки передала їх до дитячого будинку. Сама працювала у яслах. Разом з Катериною Федорівною Горбенко доглядала дітей колгоспників (Андрієм та Катериною Достатніми, Катериною Шупик та ін.).

Не дивлячись на те, що свої діти загинули, свою материнську любов, жіночу ласку та турботу дарувала вихованцям. Виростила дітей своєї племінниці Людмилу та Сергія Будник, яких виховувала, як рідна мати.

Марія Марківна дуже любила своє село і багато розповідала цікавого. Вона згадувала, як у 1943 році чеським військам, які звільняли село, був вручений орден Суворова.

Під час війни, розповідала вона, гармати німців були розміщені на Кучанці. Троє підлітків села показали військовим Радянської Армії де розташована німецька артилерія. Після чого німців розгромили і село було звільнене.

Серед визначних постатей села слід зазначити батька Марії Марківни – Марка Мусійовича Шупик (1870 р.н.), який був волосним засідателем у суді. У нього було шестеро дітей: Артем, Данило, Антон, Марія, Соломія та Христя.

У 1912 році М.М. Шупика засудили до 12 років каторги за агітацію проти царизму. У 1913 році його амністували у зв’язку із 300-річчям Романових. Від терору більшовиків у 1930 роки Шупиків врятувало те, що Марка Мусійовича репресували царизмом. Після амністії Марк Мусійович Шупик помер, а його дружина Ганна Григорівна доживала у сина Антона.

Миколаюк Іван Федорович, 1912 р.н. – адмін. впоряд. комітет;
Шупик Маруся Іванівна, 1904 р.н. – культ. комісія;
Карпенко Карпо Минович, 1900 р.н. – фін. комітет;
Скибенко Петро Степанович, 1908 р.н. – член земельної комісії;
Шупик Кузьма Якович, 1908 р.н. – член земельної комісії;
Розпутній Павло Єрофійович, 1908 р.н. – член культ. комісії;
Шупик Максим Симонович, 1884 р.н. – заступник голови сільради;
Шевченко Тетяна Ігнатівна, 1886 р.н. – комітет сімейної організації;
Шевель Яків Пилипович, 1895 р.н. – земельна комісія;
Бугера Єлизавета Калинівна, 1901 р.н. – культ. комісія;
Шипулін Микола Дмитрович, 1897 р.н. – культ. комісія;
Буханенко Петро Петрович, 1894 р.н. – адмін. впорядкування;
Ельтерман Марко Мусійович, 1901 р.н. – допомога громадським органам;
Ткаченко Федір Юхимович, 1909 р.н. – секретар голови фінкомітету;
Шевель Тетяна Вікторівна, 1890 р.н. – допомога громадським органам;
Кабанець Андрій Олександрович, 1892 р.н. – член земельної комісії;
Кожем’яченко Федір Корнійович, 1903 р.н. – член президії сільради;
Шевченко Ілько Дем’янович, 1902 р.н. – член фінкомітету;
Бугера Федось Харлампович, 1905 р.н. – допомога громадським органам;
Бондаренко Наталія Тимофіївна, 1910 р.н. – допомога громадським органам.

Я, голова Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київського району Ткаченко Федір Йовхимович, та громадянин цього села Ткаченко Давид Ярохович уклали між собою орендну умову в нижче слідуючим.

Я, Ткаченко Давид Ярохович, здаю в оренду приміщення в будинку по вул. Леніна, 17 довжиною 17 аршин та шириною 5 аршин під канцелярію сільради з умовою по вісім карбованців за кожен місяць, починаючи 1-м квітня та закінчуючи 1-м жовтня 1930 року, строком на шість місяців, а разом за оренду 48 карбованців з дня складання через два тижні (на 1/VІ 1930 р).

Також зобов’язуюсь проробити в приміщенні ремонт на 1/VІ 1930. На весь час зобов’язуюсь наглядати за майном сільради, яке буде в приміщенні.

Я, голова села Софіївська Борщагівка Ткаченко Федір Йовхимович, на вимогу вищезгаданого громадянина погодився, виходячи з бюджету сільради на 1929/1930 р., якщо згідно ухвали президії сільради від 19/ХІ. 1929 року зазначено, що за приміщення треба збільшити орендну платню до 8 карбованців. Ці гроші, вісімнадцять карбованців (18 крб.) надбавки, є можливість заплатити по бюджету сільради за розд. І § 3 ст. 2.

Виписка з протоколу засідання президії Софіївсько-Борщагівської сільської ради.

Під час Голодомору 1932-1933 років серед нинішнього Києво-Святошинського району найбільше постраждали населені пункти, віддалені від залізниці: Софіївська Борщагівка, Музичі, Княжичі, Неграші, Хотів, Ходосівка, Забір’я, Жорнівка, Крюківщина, Віта-Поштова. У спогадах очевидців часто згадуються темні тіні, які ледве пересувалися чорними полями у пошуках торішньої гнилої картоплі. Люди рятувалися кропивою, лободою та іншим зіллям. Голод примушував виносити з хати особисті речі, хрестики та обручки в обмін на жменю борошна. У розпорядженні № 54, яке не підлягало розголошенню, «До голів Київської приміської смуги», датованого травнем 1933 року, читаємо: «Останнім часом у м. Києві помічаються випадки, коли селяни приїжджають до м. Київ, щоб купити комерційного хліба для власного споживання. Оргвідділ Київської міськради категорично забороняє всім сільрадам надалі видавати будь-які довідки для закупівлі хліба у місті».

За свідченнями дослідників, вимерло 26% тодішнього населення Київської області. Органи НКВС старанно приховували справжні масштаби втрат. Секретарів сільських рад змушували переписувати або знищувати книги метричних записів, фальсифікувати жахливий реєстр голодних смертей 1932-1933 років.

Цілком випадково у Київському обласному архіві збереглися анкети про кількість голодуючих по селах Київського, Бородянського та Вишгородського районів, тому що ці документи підлягали поверненню в міськраду. Про те, що ця знахідка не відображала реального стану, свідчить таке зіставлення: на анкеті Хотівської сільської ради у графі «вмерло від недоїдання» стоїть за три місяці немає жодних даних, тоді як у зведенні РАГСу тієї ж Хотівської сільради по цих місяцях ми бачимо такі цифри: січень – 7, лютий – 7, березень – 17.

У 1929 році в селі створюється Товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ), до якого увійшло 17 селянських господарств (53 га землі). На початку 1930 року ТСОЗ трансформується у колгосп ім. 1 Травня, який спочатку об’єднав 43 селянські господарства. Головою колгоспу став К. Бугера.

Селяни не бажали передавати свою власність до колгоспу. Лише грубе адміністрування, погрози, облудні обіцянки щасливого та заможного життя змусили їх це зробити. Колгосп спеціалізувався в основному на вирощуванні овочів. У 1930 році засіяли 39 га жита, 15 га пшениці, 1 га засадили полуницею та заклали сад на площі в 12,5 га.

Примусова праця, відсутність спеціалістів, сільськогосподарських машин та реманенту поставили господарство у надзвичайно скрутне становище.

З довідки, надісланої у жовтні 1930 року головою колгоспу, на адресу Київського райколгоспсоюзу, з’ясовується, що господарство перебувало у критичному становищі. Сіна, зерна та соломи для поголів’я худоби вистачить лише до середини зими. Тваринницькі приміщення залишалися непідготовленими до зимівлі тварин.

Держава не реагувала на такий стан справ, каральними методами викачувала із села необхідні сировинні та продовольчі ресурси. Село швидко знекровилось і було охоплене голодом.

За свідченнями очевидців К.Ф. Загорняк, Е.Ф. Бугери, Л.В. Шупик, С.П. Клименко, Г.Г. Бацман, у 1932-1933 роках у Софіївській Борщагівці в надзвичайно тяжкому становищі перебувало 140 сімей, з яких 50 – колгоспників. У квітні 1933 року не доїдало 734 особи. Була організована допомога голодуючим.

У дитячому садку та громадській їдальні харчувалося 40 дітей та 210 осіб дорослого населення. Для їх потреб колгоспом та пожертвами громадян зібрали 159 кг зерна, 5 ц картоплі.

У Київському обласному архіві зберігається анкета, заповнена у 1933 році уповноваженим Київської міської ради, під грифом «не підлягає розголошенню». її заповнили і в сільраді села, не вказавши кількості померлих від недоїдання чи голоду селян, але були дані, які опосередковано на це вказували. За явно неповними архівними даними з жовтня 1932 по жовтень 1933 року у селі померло від голодомору 74 особи.

У мартирологу мовою документів вказується, за наявності даних, прізвище, ім’я, по батькові, дата смерті, вік померлого і причина смерті.

Бабій Анна Федорівна, 09.09.33, 30 р.;
Бондаренко Павло Д., 26.02.33, 60 р.;
Бугаєнко Максим Матвійович. 28.05.33, 30 р.;
Бугера Іван Кирилович, 06.04.33, 62 р.;
Бугера Микола Григорович, 23.05.33, 1 р 6 міс.;
Бугера Микола Степанович, 04.06.33, 1 р.;
Бугера Михайло Степанович, 04.06.33, 1 р.;
Бугера Михайло Якович, 25.01.33, 8 р.;
Бугера Трохим Данилович, 19.09.33, 1 р. 5 міс.;
Буханенко Грицько Іванович, 28.07.33, 6 р.;
Буханенко Катерина Микитівна, 13.05.33, 4 міс.;
Герасименко Єфим Федотієвич, 04.06.33, 1 р.;
Герасименко Михайло Максимович, 21.05.33, 50 р.;
Герасименко Олександр Кирилович, 05.06.33, 55 р.;
Зубченко Марія Пилипівна, 27.01.33, дит.;
Зубченко Пилип Дмитрович, 20.03.33;
Кабанець Мокрина Опанасівна, 01.09.33, 60 р.;
Кабанець Іван Данилович, 20.04.33, 3 р.;
Кабанець Марія Іванівна, 24 р.;
Кабанець Оксана Саватіївна, 03.06.33, 23 р.;
Кабанець Саватій Іванович, 09.03.33, 67 р.;
Кабанець Семен Кирилович, 17.05.33, 1 р.;
Кононенко Андрій Денисович, 06.09.33, 40 р.;
Кононенко Грицько Микитович, 22.04.33, 52 р.;
Кононенко Іван Микитович, 31.05.33, 47 р.;
Кононенко Олександр Федорович, 11.08.33, 65 р.;
Косолап Василь Гнатович, 27.08.33, 10 днів;
Косолап Марія Свиридівна, 25.07.33, 50 р.;
Лисенко Іван Власович, 26.08.33, 47 р.;
Лисенко Макар Іванович, 11.10.33, 15 р.;
Мамайчук Уляна Іванівна, 22.04.33, 40 р.;
Маринченко Йосип Феодосійович, 26.09.33, 45 р.;
Михайленко Варка Іванівна, 21.04.33, 80 р.;
Михайленко Іван Дем’янович, 15.05.33, 56 р.;
Михайленко Микола Пилипович, 12.04.33, 4 міс.;
Михайленко Михайло Никифорович, 10.04.33, 67 р.;
Михайленко Михайло Оверкович, 19.03.33, 67 р.;
Плисенко Уляна Пантелеймонівна, 07.03.33, 85 р.;
Примаченко Володимир Сидорович, 21.09.33, 16 р.;
Примаченко Ніна Онисіївна, 13.05.33, 1 р. 6 міс.;
Розпутня Анюта Іванівна, 08.10.33, 3 р.;
Розпутня Марта Федорівна, 18.05.33, 70 р.;
Розпутній Йосип Федорович, 20.10.33, 47 р.;
Роспутній Карпо Лук’янович, 28.04.33, 72 р.;
Роспутній Василь Якович, 05.06.33, 62 р.;
Скибенко Саша Петрович, 03.08.33, 3 міс.;
Скибенко Семен Степанович, 25.03.33, 33 р.;
Скибенко Степан Семенович, 19.03.33;
Ткаченко Іван Дмитрович, 10.10.33, 5 р.;
Ткаченко Пилип Данилович, 23.05.33, 45 р.;
Ткаченко Сава С., 08.02.33, 50 р.;
Ткаченко Сава Сергійович, 28.01.33;
Федоріва Марина Федорівна, 25.08.33, 45 р.;
Швець Іван Дем’янович, 02.03.33, 1 р. 6 міс.;
Шевель Володимир Самойлович, 09.04.33, 60 р.;
Шевченко Карпо Федорович, 03.04.33, 60 р.;
Шевченко Марко Данилович, 23.10.33, 5 р.;
Шевченко Оксана Максимівна, 30.05.33, 43 р.;
Шевченко Олексій Гаврилович, 04.02.33, 70 р.;
Шестаченко Іван Артемович, 07.04.33, 69 р.;
Шульженко Дмитро Дмитрович, 22.03.33, 74 р.;
Шульженко Марія Іванівна, 25.09.33, 2 р.;
Шупик Тоня Семенівна, 29.10.33, 4 р.;
Шупик Іван Левкович, 30.10.33, 28 р.;
Шупик Артем Артемович, 30.04.33, 70 р.;
Шупик Микола Іванович, 19.05.33, 1 р. 6 міс.;
Шупик Михайло Іванович, 30.07.33, 4 р.;
Шупик Павло Романович, 25.03.33, 93 р.;
Шупик Сава Никифорович, 06.03.33, 75 р.;
Шупик Сак Мусійович, 25.03.33, 75 р.;
Ярошенко Василь Олексійович, 08.03.33, 2 р.;
Ярошенко Грицько Іванович, 27.03.33, 3 р.;
Ярошенко Євдокій Левкович, 20.03.33, 73 р.;
Яценко Данило Іванович, 31.03.33, 37 р.;
Яценко Катерина Данилівна, 23.10.33, 5 р.

1. Достатній Григорій Максимович, 1899 р.н. Засуджений трійкою при УНКВС по Київській обл. 22.09.1937 р. до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1989 р.

2. Кононенко Федір Давидович, 1895 р.н. Робітник бази «Укррадгосптранс». Освіта початкова. Засуджений Особливою нарадою при НКВС СРСР 16.12.1941 р. до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1956 р.

3. Майстренко Іван Михайлович, 1899 р.н. Освіта початкова. Селянин-одноосібник. Засуджений колегією ДПУ УСРСР 7.05.1938 р. до виселення на 3 роки за межі України. Реабілітований у 1989 р.

4. Ткаченко Федір Єрофійович, 1909 р.н. Освіта початкова. Діюча армія. Червоноармієць. Засуджений військовим трибуналом 271 стрілецької дивізії 4.03.1944 р. до 8 років позбавлення волі. Реабілітований у 1990 році.

5. Шевель Володимир Петрович, 1892 р.н. Освіта початкова. Одноосібник. Засуджений до розстрілу трійкою при УНКВС по Київській обл. 14.11.1937 р. Вирок виконано 28.11.1937 р. Місце поховання невідоме. Реабілітований у 1989 р.

6. Шупик Леонід Данилович, 1890 р.н. Малописьменний. Засуджений Особливою нарадою при НКВС СРСР 8.04 до 5 років позбавлення волі. Помер після відбуття покарання. 29.10.1976 р. Похований у селі Софіївська Борщагівка. Реабілітований у 1989 р.

7. Шупик Степан Федорович. Малописьменний. Засуджений трійкою при УНКВС по Київській обл. 17 жовтня 1937 року до 10 років позбавлення волі. Реабілітований у 1989 році.